Іхтіофілія

Ніхто не знав скільки у неї було отих рибок. Вони жили у скляних банках, вилуплюючи на всіх свої великі балухаті очі; беззвучно роззявляли роти, ніби намагались докричатись до когось крізь товщу блакитної хлорованої води.
Вона розкладала ті банки по підвіконню, і щось сипала туди з таким захопленим виразом обличчя, що перехожі, іноді помічаючи її крізь вікно, думали, чи не вирощує вона, бува, у тих банках якогось невідомого науці монстра. Рибки тріпотіли своїми крихітними плавниками і жерли все, що вона їм сипала. Своїм спинним мозком ці істоти відчували, що мусять їй поклонятись, — вони водили ритуальні хороводи у скляних банках і чекали, коли вона прийме їх жертву.
Ніхто точно не знав, навіщо їй ті рибки. Говорили, що вона просто несповна розуму.  Але правда так і залишалась по той бік вікна. Чужі очі не бачили, як вона щовечора набирала повну ванну теплої води, брала з підвіконня банки і несла їх до вбиральні, з посмішкою випускала танцюючих рибок у воду, роздягалась і лізла до них. Ніхто навіть подумати не міг, що вона і оті балухаті монстри створили цілий культ надлюдського кохання. Усі бачили тільки її загадкове обличчя щоранку, коли вона щось сипала у скляні банки, розкладені по підвіконню.