Що вони роблять в університеті? або Право на деградацію

У тролейбусі «одиничці» не те що стати немає де, там і дихати немає чим. Щойно закінчилась друга пара – студенти повертаються до гуртожитків. Притискаюсь до вікна на середній площадці – їхати ще десять зупинок, тому треба вмоститися зручніше. Мене обступає гурт студентів і вже через кілька хвилин я розумію, що потрапила до дуже цікавого колективу.

Серед тих, з ким мені доведеться їхати до Мікрорайону, троє дівчат та двійко хлопців. На вигляд – курс другий-третій, по говірці одразу чути – з західної Буковини, ближче до Карпат. Дівчата одягнуті яскраво, з натяками на легку еротику – не дивлячись на перший день весни, у однієї біліє поперек з-під куценької курточки, інша – виставляє напоказ ноги у прозорих панчішках та коротесенькій спідничці. Хлопці особливо увагу не привертають. Хіба що, відсутністю сумок, де могли б поміститись зошити чи підручники. Говорять голосно, так, аби чув увесь тролейбус, при цьому не забувають жувати жуйку, плямкаючи і демонструючи усім навколо, як вона перекочується між зубами.
Усе починається з обговорення двох пар, які вони щойно відсиділи. Сан-Паулу, за їх словами, стає столицею Мексики, яка, чомусь, зсувається до Південної Америки. Зачувши такі новини, одразу ж нагострюю вуха. Наступної «перлини їхньої думки» довго чекати не довелось. Проїжджаємо Сорбонну, і тут Коротенька спідничка видає: «Не понімаю, для чого нам на геофаці мова? Я сюди приїхала на туризм вчитись, а не всілякі там орфографії!» «Ага, і тєм боліє ше вірші вчити і здавати. Ніби мені той Рильський і цей, як його, колись понадобиться», -  бурхливо підтримують її друзі. Після цього, розмова плавно переходить на музику.
Одразу скажу, що я не маю нічого проти Бахті, Гуфа, Насті Камєнскіх та інших представників сучасної «поп-культури», але слухати про те, як «класно він переробив пєсню з сумерків» вище моїх сил. Упускаю частину розмови про «файного Едварда Каллєна» і одразу переходжу до найцікавішого.
— А ви знаєте? У Черніуці приїхають «Ночниє снайпери»! – повідомляє Куценька курточка.
— Це ті де вокалістка Земфіра? – перепитує хтось із хлопців.
— Та да, вона ше тренер у «Голосі країни».
Оце так новина! Відколи Арбеніна встигла стати Земфірою? Та дівчатам вже не до того – далі розмова ведеться про домашнє завдання.
— Ти з німецкої шось вчіти будеш?
— Нє, я на англійську хожу. Але вчити не буду, бо не понімаю. У нас в школі англійської не було.
І в їхніх руках майбутнє українського туризму!
Чомусь, стає дуже соромно за нашу країну, а потім навіть сумно. Університети рік за роком випускають в світ тисячі студентів, коло інтересів яких обмежене популярними аудіо записами в соцмережах та обговореннями чергової частини «Сутінків». І що вже говорити про володіння іноземною мовою, якщо вони й своєї вивчити не можуть? А може й не хочуть. А навіщо? Батьки, хто як може, проплатять п’ять років за навчання, а потім… Це вже як карта ляже.
Під’їжджаємо до зупинки. Мої супутники, голосно сміючись виштовхуються на вулицю і зникають у натовпі. А я так і стою біля вікна з однією лише думкою в голові: що вони роблять в університеті?

22 коментарі

Святослав Вишинський
Судячи з мови, вона їм точно «не понадобиться». Краще нехай жують.
Володимир Антонюк
Шановна, Ви ж самі відповіли на питання — вони плАтять за навчання. Університет мотивуючи безгрошів'ям, набирає отаких горе-студентів. І з кожним роком таких стає більше — наявність грошей визначає рівень ВУЗу куди батьки запихкують своїх улюблених чадосок. В коротких спідничках.
Святослав Вишинський
Натомість керівництва всіх університетів, у т.ч. Чернівецького національного, зайняті невпинним створенням нових кафедр і факультетів з метою набирати ще більше студентів, аби в Україні без вищої освіти скоро не залишилось нікого. При виступах же на публіку від бюрократів не чути нічого, крім безкінечних розмов про «підвищення якості освіти». Як це «покращення» впливає на ринок праці, однак, говорити не прийнято. Або ж, як в одному з випусків телепрограми «Толока», представники чернівецьких «вишів» рекомендуватимуть своїм випускникам «для досвіду» «перший час» працювати безкоштовно. Втім, таким «спеціалістам» з туризму (і не тільки) страшно бажати влаштовуватись за спеціальністю.
Максим Пансик
Питання — Що вони роблять в університеті? Відповідь — Готуються стати господарями життя. Подивіться на наших державних мужів, починаючи від сільських голів і закінчуючи спікером, прем'єром і президентом. Студенти про яких розповіла пані Діонісія, дуже мені подібні до названих мною осіб — і мовою, і мовленням, і поведінкою, і світоглядом. Цікаво, а що з ними зроблять ще три роки деградації.
Володимир Антонюк
Довелося якось мені читати лекції на українському філфаці ЧНУ. Курс так десь 3-4. Ну, і десь так помежи всякими умностями я попросив швидко назвати 5 творів нашого Пророка і Кобзаря ;). Ну, «Заповіт» згадали одразу… було ще пару варіантів. Після певних потуг таки назвали. А коли я з невинним виглядом запитав, чи хтось може продекламувати «Заповіт» напам'ять — в аудиторії розпочався дурнуватий сміх. А Ви кажете — «туризьм». Такий жах зараз на всіх факультетах.
Діонісія Кернична
Згадала, як одна знайома викладачка запитала у студентів-журналістів, хто такий Джон Леннон. З усіх присутніх в аудиторії ніхто не знав..(
Галина Дичковська
У нас в групі на останньому курсі 1/3 інженерів не вміла порахувати площу трапеції; інша 1/3 могла порахувати будь-що, якщо хтось тицяв пальцем і казав, ЩО і як рахувати. І тільки 1/3 мала, як казав викладач з варіаційної статистики, «елементи інженерного мислення».
Ідіотизми освіти — це тільки відображення більш масштабних суспільних ідіотизмів.
Володимир Антонюк
А, згадалося… 5 курс факультет історії, політології та іншої лабуди. Повторюю — 5 курс! тобто люди вже якби дорослих розмірів. Завів мову про природні методи регулювання запліднення (симптотермальний метод та календарний) і так, ніби між іншим питаю — «ну, ви ж в курсі, протягом скількох днів триває плідний період і як його можна вирахувати» (ну, можливо якось мягче сформулював). в аудиторії було десь 50 студенток! 5 курсу! і це питання завісило їх мозок надовго. Ці мадами не розуміють як влаштований їх організм і як він працює, А ви кажете — пупец голий на морозі ;)
Володимир Антонюк
Хорошо теги статті стали — «молодь, деградація, університет»
Надія Григоренко
Не переживайте, такі студенти високо по кар'єрній драбині не піднімуться, і ніяк не вплинуть на майбутнє туризму.
Володимир Антонюк
Ага, не піднімуться. От саме вони то і піднімуться — он, гляди, один грамоти не навчився, а туди ж — президентом задєлався.
Михайло Шморгун
я був присутній на одній з сесій ШПА, який організували Віталій, Вадім, Бодя, Георгій (вобщем, демальянс молодий, може кого не згадав — простіть )… Там зібралися молоді, дружні люди, які прагнули нових знань, бажали здобути нові навики. Я би рівнявся на кращих, а не на всяких, але… кожному своє!
Максим Татарченко
Ніби від студентів з туризму можна ще чегось чекати. Там же 99,9% тих, кого нікуди більше не взяли, і це враховуючи загальний рівень тих, кого зараз взагалі набирають.
Натали Ботвинская
А мне жаль этих детей, они никому не нужны, ни родителям, ни школе, ни тем более ВУЗам, вот и растут как сорная трава, пытаясь хоть как-то ориентироваться, в этом перегруженном информацией мире… ребенка надо любить и учить, а этим никто не занимается, нынешняя молодежь это показатель духовного здоровья нации, а о каком здоровье можно говорить, когда все вокруг заняты тупым зарабатыванием денег, нет, я не против мат. благополучия, я против духовного отупления, которое оно несет.
Галина Дичковська
Погоджуюсь, Наталю, на всі 100% і навть на 120%. Суть проблеми не в тому, що хтось чогось не знає. А в тому, що ми тотально одне одному не потрібні.
Не потрібні ми, наші знання наша праця, наші діти…
Діти це інтуїтивно відчувають і розуміють, що навіть знання нічого не змінять, нічого… Звідки тотальна апатія до навчання. Та і до життя загалом…
Надія Вірна
теж шкода тих діток — бо вони ж, багато хто з них, діти заробітчан. але такий стан у вузах давно. у мене на курсі були такі «кадри», що хоч стій, хоч падай. так ще й медалісти!!! і вони навчались, аби навчатися. і, до речі, наразі успішно себе почувають у бізнесі. там не треба знати Рильського, Ленона тощо. тільки гроші.
Олег Тудан
Умиляет высокомерное отношение к чужой неграмотности, отсутствию такта, вкуса и интеллекта.
Альона Рудницька
За 4 роки їзди в марштуртках та тролейбусах з такими студентами, я і не такого наслухалась) Дуже образливо, що більшість ВУЗів набирає 100500 студентів, лише для того, щоб відгрібти бабла. На мою думку вища освіта повинна бути доступною лише для дійсно розумних одиниць, як і за кордоном, для інших зійдуть колежди. Але навіть на найпростіші роботи у нашій державі вища освіта потрібна, хоча і якість її не завжди відповідає вартості. А ВУЗи продовжують штампувати недалеку сіру масу, яка не має потім роботи. Це сумно! Бо якість освіти знецінюється!
Андрій Круглашов
мені здається, справа ще й не лише у тому, як і кого приймають до університету і що там вчать, але й як відбувається сам процес. Особистість виховується тільки особистістю. А особистостей, які не ставлять себе «над» студентами в силу власної набундюченості (та, на жаль, біляплінтусного рівня студентів). Школярство в університеті «проліферує». Викладачі гадають, що повинні давати знання, а самі то що вони (та й я)знають?
Знання можна й у Вікіпедії здобувати… Мені особисто в університеті подобалось думати, спілкуватися, брати приклад з гідних людей… Чомусь постійно згадую Буркута Ігоря Григоровича. Поряд з ним можна було рости. А чи ростуть поряд з нами наші студенти хоч за 80 хвилин нашого співбуття? Чи ми втоптуємо їх в болото їхньої тупості і самозакохано споглядаємо на них, як Заратустра на «останніх людей»?
Святослав Вишинський
На щастя, Заратустра споглядав не самозакохано — жорстокий до інших у першу чергу буває жорстоким до себе як до того, кого слід подолати. Самозакоханістю, натомість, вирізняються суб'єкти значно нижчого польоту. З цього приводу корисні зауваги Іммануеля Канта про повагу в «Критиці практичного розуму» (Книга перша, Розділ третій, «Про спонуки чистого практичного розуму»).
Натали Ботвинская
По поводу того, что бы быть жестоким к другим, нельзя наказывать не завоевав сердце, и нельзя не наказывать, завоевав! Получить квоту доверия у этой «серой массы» и подтянуть ее к своему эшелону полета, задача слишком сложная, для «чистого разума», здесь без души не справиться. ))) Абсолютно согласна с Андреем, много ли у нас преподавателей, рядом с которыми хочется расти?)
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте