Кореєць за національністю, українець за паспортом

Цілих три дні після Нового року громадяни сорока п'яти країн, у тому числі й України, мали змогу їздити до Пекіна без віз. У Міністерстві внутрішніх справ України заявили, що такий крок китайського уряду спрямований на розширення зовнішніх зв'язків Китаю та прискорення процесу інтернаціоналізації Пекіна.

Проте процес інтернаціоналізації відбувається і у зворотному напрямку. За словами директора Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України Елли Лібанової, в Україну найчастіше іммігрують азіати. На Буковині це помітно не так яскраво, як, наприклад, у східних регіонах країни, проте й тут повільно, але впевнено розгортається «тиха експансія» Сходу.

За даними управління державної міграційної служби України в Чернівецькій області, сьогодні у них на обліку стоять всього троє китайців та 27 громадян Узбекистану. Проте насправді вихідців із Азії на Буковині набагато більше. Після того, як в паспорті зняли графу національності, тепер навіть чорношкірий із громадянством одразу після отримання документу в статистиці значиться як «українець». До того ж, на Буковині є частина азіатів, які були переселені сюди ще за Радянського Союзу і більш-менш зріднилися з місцевим населенням.

Володимир Старик, автор книги «Чернівці мультикультурні» вважає, що сьогодні у Чернівцях уже з’явилася корейська, азербайджанська і невдовзі буде китайська громади. На презентації книги він висловив думку, що іноземці розуміють, що ввійти в число культурно-історичних громад міста зовсім не просто, кількістю чи грошима тут не обійдешся. Для цього громада має організуватися, створити свої громадські організації та установи, збудувати свої церкви, відкрити музеї, і вже тоді про такі громади заговорять як про культурні громади міста.

У листопаді минулого року у Музеї історії та культури євреїв Буковини проходила виставка, підготовлена у рамках проекту «Долаючи стереотипи разом». Учні шести чернівецьких шкіл вивчили історію етносів, які проживали чи проживають у Чернівцях, і розмістили зібрану інформацію її на виставкових стендах. Серед інших були й стенди нових етнічних груп – корейської та азербайджанської.

Найчисельніші представники Східної Азії в Чернівцях – корейці — кілька років тому спробували організувати свою громаду. Підстави для цього були – з 2001 року у Чернівцях функціонує обласна організація «Центр корейської культури», крім того, у місті є ресторани корейської кухні, власниками яких є вихідці з Південної Кореї. Проте, офіційно утворити свою громаду вони не спромоглись. Поки що.

Але якщо культура такої далекої країни як Південна Корея для буковинців досі є чимось екзотичним, то традиції Китаю та Японії починають активно проникати у повсякденне життя краю. Великі свята на вулицях, весілля, гуляння дуже часто супроводжуються таким феєричним дійством, як запуск небесних ліхтариків. Так прикраси китайських, корейських та японських свят міцно пустили коріння в культуру українських гулянь. З кожним роком у Чернівцях зростає кількість ресторанів модної сьогодні японської кухні. Чернівчани навчаються тонкощам приготування суші та роллів, інгредієнти для яких коштують в середньому близько 400 гривень, проте все рівно користуються попитом. Вже традиційними стають такі подарунки, як китайські ліхтарики, статуетки Будди, японські віяла чи самурайські мечі. А такі речі, як татуювання у вигляді східних драконів чи ієрогліфи вже давно стали частиною нашого повсякденного життя. Чи часто ми чуємо про те, щоб японці робили татуювання українською, чи хоча б кирилицею? Та й українська кухня не вельми поширене явище у Японії. У цьому плані українцям варто брати приклад із японців, які століттями бережуть традиції і протистоять культурному засиллю з боку Європи та Америки.

На щастя проникнення далекосхідної культури на Буковину не сягнули таких обертів, як на Східній Україні. До прикладу у Харкові кількість мігрантів з країн Далекого Сходу сягнула вже сотні тисяч, азіати у першому-другому поколінні фактично вже створили власну державу у державі, — яскравий тому приклад в'єтнамський мікрорайон Харкова. Український уряд не вбачає у цьому нічого загрозливого – у 2007 році навіть був озвучений проект щодо корейських поселень у Криму, проте справа до них поки що не дійшла.

Чому китайці тікають із своєї процвітаючої комуністичної держави до капіталістичної України? Іммігранти в Україні мають хороші умови для проживання та ведення свого бізнесу. Вони залишаються тут жити, відкривають власні підприємства і забезпечують робочими місцями таких самих мігрантів. А українці, у свою чергу, через відсутність роботи, вимушені емігрувати на Захід. Таке собі переселення народів ХХІ століття.

P.S. Дякую Святославу Вишинському за допомогу у вивченні даної теми.