51-й штат?
Кілька днів тому вирішила замовити в однієї чернівецької майстрині підвіску ручної роботи. Тематику для прикраси та запропонувала найрізноманітнішу – від залитих акрилом квітів – до напівкоштовного каміння в оригінальному обрамленні. «А можна щось з українськими етномотивами?» – запитала я. «Українськими? – перепитала майстриня і засміялась. – Українське нині не в моді».
Дійсно, про це говорять і досвідчені майстри. «Якщо років зо два тому дівчата вплітали в коси червоні маки, букетики польових квітів, плели з бісеру браслети і намиста з українськими орнаментами, то сьогодні це все відходить, скажемо так, у минуле, — розповідає кравчиня однієї з чернівецьких майстерень одягу Наталя Савіцька. – Зараз у моді вишукана елегантність. Яскраве намисто змінюють, наприклад, стримані прикраси з перлин, а сорочки з вишивкою – футболки з рокерськими мотивами». Та якщо тенденцію у виборі одягу та прикрас диктує висока мода, то чим виправдовується втрата української автентики в культурі загалом?
На фестивалі подарунків ручної роботи, що відбувся у Чернівцях на початку березня, серед майже сімдесяти майстрів, які представляли свої роботи, лише кілька виготовляли речі з українською тематикою. Натомість, чимало робіт, особливо прикрас, були пов'язані з культурою Франції (різноманітні ейфелеві вежі, портрети французьких акторок), Британії (тренд, який переслідує українців вже декілька років поспіль – британський прапор та зображення королеви) та США. Були тут і майстер-класи з виготовлення «ловців снів» – традиційних амулетів корінних індіанців, і розпис хною, запозичений у жінок з Близького Сходу.
На думку студентки Тетяни, саме культура Америки зараз найагресивніше захоплює усі сторони українського життя. «Нещодавно я почала помічати, що мене буквально переслідує усе закордонне, а особливо американське, – каже дівчина. – Телебачення повністю американізоване, навіть телешоу, що виробляються в Україні – і ті „передерті“ з американських аналогів. У кафе тепер не замовиш бутерброд, лише бургер, картопля не смажена, а фрі, ну, і „Кока-Кола“ чи „Фанта“, – щоб запити. Добре, що вже відходять у минуле майки та футболки з надписом „Я люблю Нью-Йорк“, бо мені вже почало здаватись, що ми якийсь невизнаний 51-й штат».
Галина Григораш вже на пенсії, проте ще кілька років тому вона працювала вчителькою української мови в одній з чернівецьких шкіл. «Дякувати Богу, що вже не працюю у школі, — каже Галина Василівна. – Зараз я цих дітей просто не розумію. Звідки вони нахапались таких слів? Невже не можна розмовляти нормальною „людською“ мовою? У них кожне третє слово – або запозичене з іншої мови, або спотворене». Жінка каже, що частково у цьому винне українське телебачення, — ведучі різноманітних програм, якщо і розмовляють українською, а не російською, то допускають чимало помилок у своєму мовленні. «А вони мали б бути прикладом для наслідування, — каже Галина Василівна, – останнім оплотом української мови».
Можна було б пошукати щось українське в книгах, проте й тут натрапляємо на чужоземне засилля. Фантастика, фентезі, любовні романи провідних світових авторів «закривають грудьми» книги українських письменників, що залишаються припадати пилюкою на полицях магазинів. У моді зараз вампіри, перевертні та зомбі, а також ті, хто активно за ними полює. Навіть школярі, не затинаючись, називають щонайменше три імені провідних закордонних авторів. А от славетну «Конотопську відьму» Григорія Квітки-Основ'яненка чи «Ніч перед Різдвом» Миколи Гоголя, що могли б втерти носа найіменитішим фантастам, діти чомусь не знають… Що вже говорити про класику сучасної української літератури – «Дім на горі», для прикладу, Валерія Шевчука, який навіть не вивчається у школі?
«Україна – це не лише вишиванка та шаровари, — каже учениця 11 класу однієї з чернівецьких гімназій Валерія. – Це й екзотичні прикраси скіфів та загадкові трипільські орнаменти, тернові хустки і кожушки з овечого хутра. Чужого, звісно, потрібно навчатись, та й своє забувати не треба». А кравчиня Наталя Савіцька впевнена: українська автентика ще повернеться на вітрини магазинів. «Мода завжди накочується хвилями, — каже майстриня. – Сьогодні про це всі забули, а за якийсь час воно стає брендом. Головне – ніколи не втрачати Україну в собі».
Дійсно, про це говорять і досвідчені майстри. «Якщо років зо два тому дівчата вплітали в коси червоні маки, букетики польових квітів, плели з бісеру браслети і намиста з українськими орнаментами, то сьогодні це все відходить, скажемо так, у минуле, — розповідає кравчиня однієї з чернівецьких майстерень одягу Наталя Савіцька. – Зараз у моді вишукана елегантність. Яскраве намисто змінюють, наприклад, стримані прикраси з перлин, а сорочки з вишивкою – футболки з рокерськими мотивами». Та якщо тенденцію у виборі одягу та прикрас диктує висока мода, то чим виправдовується втрата української автентики в культурі загалом?
На фестивалі подарунків ручної роботи, що відбувся у Чернівцях на початку березня, серед майже сімдесяти майстрів, які представляли свої роботи, лише кілька виготовляли речі з українською тематикою. Натомість, чимало робіт, особливо прикрас, були пов'язані з культурою Франції (різноманітні ейфелеві вежі, портрети французьких акторок), Британії (тренд, який переслідує українців вже декілька років поспіль – британський прапор та зображення королеви) та США. Були тут і майстер-класи з виготовлення «ловців снів» – традиційних амулетів корінних індіанців, і розпис хною, запозичений у жінок з Близького Сходу.
На думку студентки Тетяни, саме культура Америки зараз найагресивніше захоплює усі сторони українського життя. «Нещодавно я почала помічати, що мене буквально переслідує усе закордонне, а особливо американське, – каже дівчина. – Телебачення повністю американізоване, навіть телешоу, що виробляються в Україні – і ті „передерті“ з американських аналогів. У кафе тепер не замовиш бутерброд, лише бургер, картопля не смажена, а фрі, ну, і „Кока-Кола“ чи „Фанта“, – щоб запити. Добре, що вже відходять у минуле майки та футболки з надписом „Я люблю Нью-Йорк“, бо мені вже почало здаватись, що ми якийсь невизнаний 51-й штат».
Галина Григораш вже на пенсії, проте ще кілька років тому вона працювала вчителькою української мови в одній з чернівецьких шкіл. «Дякувати Богу, що вже не працюю у школі, — каже Галина Василівна. – Зараз я цих дітей просто не розумію. Звідки вони нахапались таких слів? Невже не можна розмовляти нормальною „людською“ мовою? У них кожне третє слово – або запозичене з іншої мови, або спотворене». Жінка каже, що частково у цьому винне українське телебачення, — ведучі різноманітних програм, якщо і розмовляють українською, а не російською, то допускають чимало помилок у своєму мовленні. «А вони мали б бути прикладом для наслідування, — каже Галина Василівна, – останнім оплотом української мови».
Можна було б пошукати щось українське в книгах, проте й тут натрапляємо на чужоземне засилля. Фантастика, фентезі, любовні романи провідних світових авторів «закривають грудьми» книги українських письменників, що залишаються припадати пилюкою на полицях магазинів. У моді зараз вампіри, перевертні та зомбі, а також ті, хто активно за ними полює. Навіть школярі, не затинаючись, називають щонайменше три імені провідних закордонних авторів. А от славетну «Конотопську відьму» Григорія Квітки-Основ'яненка чи «Ніч перед Різдвом» Миколи Гоголя, що могли б втерти носа найіменитішим фантастам, діти чомусь не знають… Що вже говорити про класику сучасної української літератури – «Дім на горі», для прикладу, Валерія Шевчука, який навіть не вивчається у школі?
«Україна – це не лише вишиванка та шаровари, — каже учениця 11 класу однієї з чернівецьких гімназій Валерія. – Це й екзотичні прикраси скіфів та загадкові трипільські орнаменти, тернові хустки і кожушки з овечого хутра. Чужого, звісно, потрібно навчатись, та й своє забувати не треба». А кравчиня Наталя Савіцька впевнена: українська автентика ще повернеться на вітрини магазинів. «Мода завжди накочується хвилями, — каже майстриня. – Сьогодні про це всі забули, а за якийсь час воно стає брендом. Головне – ніколи не втрачати Україну в собі».
0 коментарів