Життя у Саскатуні: якщо ти не українець, то твоя дружина українка

Чернівчанка Катя Хартова переїхала жити до Канади, коли їй було вісімнадцять. Тоді її батьки вирішили, що мусять їхати. Відтоді минуло шість років. Нещодавно вона повернулась до Чернівців. Ненадовго,  на два тижні. Торкнутися рідної землі і знову летіти на інший бік земної кулі. Зустрівшись зі мною за чашечкою чаю, дівчина розповіла, як їй живеться там, в «країні кленового листка» і українських мрій.


«Мені було вісімнадцять – той вік, коли саме влаштовується життя – я закінчила перший курс факультету іноземних мов, співала в театрі „Голос“, у мене тут були друзі, а туди їхати – це потрібно починати все з початку, — розповідає Катерина. — Я цього дуже боялась і не хотіла їхати. Документи оформляли дуже довго і я до останнього не вірила, що поїду. А потім мені сказали, що за два тижні нам потрібно зібрати речі і виїхати до Канади». Місце проживання вони не обирали, тому дівчина їхала в нікуди.

«Спочатку ми поселились у дуже маленькому селищі в провінції Саскачеван, де жителів було всього зо двісті чоловік, — каже дівчина. — В Канаді дуже багато таких маленьких селищ, ферм. Там багато незаселених земель». За п'ятнадцять кілометрів вже було більше місто, там Катерина й пішла у дванадцятий клас. «Спочатку було дивно: як це я після року навчання в університеті маю повернутись у школу? – розповідає вона. — Та я підійшла до цього по-філософськи. Зрозуміла, що мені потрібно підучити мову, пізнати культуру, звикнути до менталітету. Тепер розумію, що вчинила правильно. У великому місті на тебе ніхто б не звертав увагу. А то було маленьке селище, ми – нові люди, всі хотіли нам чимось допомогти. Особливо допомогли вчителі. У школі в мене був окремий вчитель, який займався зі мною у вихідні».

За словами дівчини, у маленьких містечках люди не заклопотані, у них багато вільного часу. Канада – країна настільки багатокультурна, що її жителі займаються усім, чим завгодно. В невеликих селищах жінки дуже люблять рукоділля. Вони займаються квілтом, вишивають. Крім того, канадці дуже люблять благодійність. У них є так звані «економні магазини», куди місцеві приносять непотрібні їм речі, але в хорошому стані. Уся виручка з таких магазинів йде на пожертви. Також  туди приносять шиті або сплетені  власноруч речі. «Я працювала там волонтером від школи, — каже Катерина. — Волонтерство входить в обов'язкову шкільну програму, і я вважаю, що це дуже правильно».

Після школи молодь не одразу вступає до університетів. Вони можуть витратити рік на подорожі, щоб об'їздити всі куточки країни, побачити світ. За цей час добре обмірковують, ким хочуть бути.

Зараз Катерина навчається в Університеті Саскачевана, який знаходиться в Саскатуні, на музичному відділі, на академічному співі. «Можливо, колись буду оперною співачкою, — з посмішкою говорить вона. — На кожному факультеті, окрім основних занять, є ще й різноманітні секції, гуртки, де можна займатися. На нашому факультеті є камерний оркестр, два хори. Крім того, студенти факультету ставлять різні вистави, мюзикли».

Освіта в Канаді повністю платна, проте там є гранти, які надаються старанним студентам. А ще держава надає студентам кредити. Для того, щоб його отримати, студент має подати заяву, в якій вказує,  де він проживає, як далеко від батьків, скільки заробляє, скільки заробляють його батьки. Якщо держава вирішує, що батьки самі здатні заплатити за навчання, то може відмовити у наданні такого кредиту. Повертати ж гроші студент починає після закінчення навчання.

За словами Катерини, дуже дорого студентам обходяться книги. «Мій знайомий, який навчається на медика, лише за один семестр потратив на книги 700 доларів», — каже дівчина.

Найпрестижнішими ж спеціальностями, які для себе обирають студенти, є лікарська справа, інженерія та юриспруденція. Ці професії є найбільш високооплачувані. Проте з іншого боку, навчатись на таких спеціальностях дуже важко. «Мій друг навчався на інженера,  і я його практично не бачила. Він міг добу сидіти в університеті, приходив додому на пару годин поїсти і поспати, і знову йшов до університету, — розповідає Катерина. — Проте коли він закінчив університет, одразу ж отримав декілька пропозицій від роботодавців. Тобто нічого саме в руки з неба не падає. Хочеш? Працюй і будеш мати. Дуже багато українців, коли приїжджають до Канади, думають, що їм там просто так будуть все давати. Насправді це не так».

У Канаді можна мати по дві-три роботи, якщо ти ніде не навчаєшся. Той, хто навчається, може домовитись з роботодавцем і скласти графік роботи так, щоб вона не заважала навчанню. Найоптимальніша робота, за словами Катерини, офіціант – на чайових можна заробляти непогані гроші.

«Якщо ж говорити про ставлення людей одне до одного, то мені, звісно, дуже подобається в Канаді. Наведу такий приклад: я працюю в „Saskatoon club“ – це закритий клуб для бізнесменів, якому вже понад сто років. Це місце не для бідних людей. Проте  мені з ними дуже легко, — ділиться своїм досвідом дівчина. — Коли я щойно влаштувалась на роботу, у мене був сильний акцент, я багато чого не розуміла. Проте вони дуже терплячі, дуже люблять розпитувати про Україну. За п'ять років проживання в Саскатуні я жодного разу не відчула себе „не такою“, мені не нагрубили, не загнали в незручне становище». Загалом, як розповідає Катерина, люди в Канаді прямі, щирі, проте ніколи нікого не обговорюють. Разом з тим вони не заморочуються, що про них скажуть інші. «Якось один студент прийшов на пари в піжамі, бо не встиг одягнутись, і всі сприйняли це нормально. Дівчата рідко фарбуються, не намагаються гарно вдягнутись, — каже Катерина. — Вони хочуть, щоб їх любили такими, якими вони є. Серед канадців чимало „диваків“. Одного разу я зустріла хлопця, який вирішив тиждень ні з ким не розмовляти, не користуватись Інтернетом для того, щоб спостерігати за всіма, побачити життя зі сторони».

Українців у Саскатуні зустріти дуже легко. Серед місцевих жителів навіть є повір'я: якщо ти не українець, то твоя дружина українка. «У нас є компанія своя, українська. Ми всіх приймаємо до себе. Якщо дізнаємось, що хтось новий приїхав з України, зустрічаємо, знайомимось. Не перебираємо друзями. Завжди раді всіх бачити. Світ маленький».

Приїхавши на тиждень в Україну, Катерина була приємно вражена чернівецьким «шармом». «Тут дуже гарно, особливо в історичному центрі. Такі милі маленькі ресторанчики, де все по-домашньому. В Канаді такого немає», — каже дівчина… Проте її сильно вразили ціни: «Це смішно, бо ціни в кафе та ресторанах такі ж, як і в Канаді, проте зарплати дуже різняться. Я, наприклад, можу дозволити собі піти з друзями в суші-бар в Канаді, але не знаю, хто в Україні буде тратити на це такі великі гроші». Катерина розповідає, що саме ставлення людей до життя в Україні і в Канаді сильно різниться. «Люди у Чернівцях дуже хороші, просто життя їх замучило. Нещодавно я гуляла по вулиці Кобилянської і там була жива музика. Жива музика! І ніхто того не цінував», — дивується Катерина. Також дівчину шокували українські дороги. «В Канаді навіть у найвіддаленіших селах рівні асфальтовані дороги», — каже Катерина.

Повертатись до Канади так швидко вона не хоче, дуже скучила за рідним містом. «Приїхати сюди і потратити тут гроші – це чудово. Проте розумію, що якби  жила тут, то не могла б дозволити собі так багато, як  це можу в Канаді», — каже дівчина.

Планів на майбутнє Катерина не має. Каже, що живе сьогоднішнім днем. «Мрію бути оперною співачкою. Якщо після закінчення навчання не складеться з кар'єрою,  – руки опускати не буду, навчатимусь далі, — каже дівчина. – Мені всього двадцять п'ять. У такому віці життя відкриває безліч перспектив. І не важливо, де ти живеш – в Україні чи Канаді».

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте