Дотик ціною в мрію
Рецензія на короткометражку «У лісі мерехтіння світлячків» (Hotarubi no mori e)
Зовсім випадково, без будь-яких рекомендацій, мені в руки потрапив короткометражний анімаційний фільм «У лісімерехтіннясвітлячків» («Hotarubi no mori e»), знятий на основі манги Юкі Мідорікави, яка відома також завдяки «Зошиту дружби Нацуме». Хоча сюжет цього творіння вельми нехитрий, та й сам фільм дивишся на одному диханні, після перегляду залишається сильне емоційне враження, адже авторам вдалося втиснути в короткометражку історію прив’язаності, дружби, любові, — все дитинство і юність головної героїні, дівчинки на ім'я Хотару.
Але, про все по порядку. Почалося аніме досить мило і яскраво, порадували око теплі пейзажі (особливо приємно дивитися фільм взимку, сама картинка ніби зігріває. Фільм не перевантажений зайвими емоціями (я б навіть сказала, що ці емоції частково були відсутні, а все через цю маску, про яку поговоримо пізніше). Але вже наприкінці хотілося кричати: «Гін, який же ти необережний!», тому що фільм триває всього 40 хвилин, а міг би тривати набагато більше, якби...
Звичайно, з самого початку ти здогадуєшся, чим все це закінчиться, але все одно останні кілька хвилин віриш у хепі-енд. А потім йдуть титри. І сльози-сльози-сльози.
Адже все починалося так сонячно!.. Маленька Хотару, яка заблукала в лісі, зустрічається з диваком в масці, проте, дізнавшись що він дух, зовсім його не боїться. Навпаки, незважаючи на всі застереження не доторкатися до нього, її постійно тягне до загадкового хлопчиська. Та чим старшою вона стає, тим більшим стає її страх, що при одному необережному дотику Гін зникне.
— Але що значить «зникну?»
— «Зникнути» означає «бути знищеним».
Може, Хотару боялася, що саме її дотик знищить Гіна?
А роки йшли. Хотару виросла. І йдучи на останню зустріч із Гіном, вона вже знала, що більше його не побачить, адже дорослі дівчатка не вірять в казки. Напевно, Гін теж про це знав, адже так несподівано і необережно запропонував їй піти на Фестиваль Монстрів. Хоча ні, він точно про це знав.
… Я не можу більше чекати літа. Якщо ми розійдемось, навіть якщо мені доведеться пройти через натовп, я все одно буду йти і хотіти тебе побачити.
Впродовж усього фільму підсвідомо співчуваєш головним героям, адже, не дивлячись на всю радість їх зустрічей, вони, в якомусь розумінні, залишаються самотніми. Тому наприкінці, не дивлячись на весь трагізм ситуації, навіть якось зітхаєш з полегшенням.
Так от, про маску. Як сказав сам Гін: «Без маски я зовсім буду схожий на духа!». Він практично не знімав її впродовж усього фільму, але в останній сцені віддав її Хотару. Що б це могло означати? Може, в останню хвилину Гін зважився бути людиною, якій, на відміну від лісових духів, близькі почуття і емоції?
Мені здається, що Гін не боявся зникнути, адже його мрія здійснилась. Як і мрія Хотару. Ось такий нехитрий сюжет — казка закінчується там, де здійснюється мрія. Далі — життя триває.
Зовсім випадково, без будь-яких рекомендацій, мені в руки потрапив короткометражний анімаційний фільм «У лісімерехтіннясвітлячків» («Hotarubi no mori e»), знятий на основі манги Юкі Мідорікави, яка відома також завдяки «Зошиту дружби Нацуме». Хоча сюжет цього творіння вельми нехитрий, та й сам фільм дивишся на одному диханні, після перегляду залишається сильне емоційне враження, адже авторам вдалося втиснути в короткометражку історію прив’язаності, дружби, любові, — все дитинство і юність головної героїні, дівчинки на ім'я Хотару.
Але, про все по порядку. Почалося аніме досить мило і яскраво, порадували око теплі пейзажі (особливо приємно дивитися фільм взимку, сама картинка ніби зігріває. Фільм не перевантажений зайвими емоціями (я б навіть сказала, що ці емоції частково були відсутні, а все через цю маску, про яку поговоримо пізніше). Але вже наприкінці хотілося кричати: «Гін, який же ти необережний!», тому що фільм триває всього 40 хвилин, а міг би тривати набагато більше, якби...
Звичайно, з самого початку ти здогадуєшся, чим все це закінчиться, але все одно останні кілька хвилин віриш у хепі-енд. А потім йдуть титри. І сльози-сльози-сльози.
Адже все починалося так сонячно!.. Маленька Хотару, яка заблукала в лісі, зустрічається з диваком в масці, проте, дізнавшись що він дух, зовсім його не боїться. Навпаки, незважаючи на всі застереження не доторкатися до нього, її постійно тягне до загадкового хлопчиська. Та чим старшою вона стає, тим більшим стає її страх, що при одному необережному дотику Гін зникне.
— Але що значить «зникну?»
— «Зникнути» означає «бути знищеним».
Може, Хотару боялася, що саме її дотик знищить Гіна?
А роки йшли. Хотару виросла. І йдучи на останню зустріч із Гіном, вона вже знала, що більше його не побачить, адже дорослі дівчатка не вірять в казки. Напевно, Гін теж про це знав, адже так несподівано і необережно запропонував їй піти на Фестиваль Монстрів. Хоча ні, він точно про це знав.
… Я не можу більше чекати літа. Якщо ми розійдемось, навіть якщо мені доведеться пройти через натовп, я все одно буду йти і хотіти тебе побачити.
Впродовж усього фільму підсвідомо співчуваєш головним героям, адже, не дивлячись на всю радість їх зустрічей, вони, в якомусь розумінні, залишаються самотніми. Тому наприкінці, не дивлячись на весь трагізм ситуації, навіть якось зітхаєш з полегшенням.
Так от, про маску. Як сказав сам Гін: «Без маски я зовсім буду схожий на духа!». Він практично не знімав її впродовж усього фільму, але в останній сцені віддав її Хотару. Що б це могло означати? Може, в останню хвилину Гін зважився бути людиною, якій, на відміну від лісових духів, близькі почуття і емоції?
Мені здається, що Гін не боявся зникнути, адже його мрія здійснилась. Як і мрія Хотару. Ось такий нехитрий сюжет — казка закінчується там, де здійснюється мрія. Далі — життя триває.
1 коментар