"Наївне" фотомистецтво Канако Сасакі
Дівчина нерухомо лежала серед дерев на галявині з нарцисами. Сонячні промені м'яко обволікали стовбури дерев, розсипаючи по землі мереживні тіні їх гілок. Але вона лежала на землі. Там, серед зеленого листя і золотистих квіток, розкинувши в сторони руки, лежала дівчина. Здавалося б, до чого тут дівчина (та ще й у червоних панчохах), але без неї все було б по-іншому, краєвид, та й тільки. Таке враження було в мене від першої побаченої фотографії японського фотографа Канако Сасакі (Kanako Sasaki).
Її фотографії мені не до кінця зрозумілі, але саме це приваблює найбільше. Дивлячись на її роботи, перестаєш помічати все навколо і ніби потрапляєш у цей маленький замкнутий беззвучний світ, де немає нічого зайвого. В її фотографіях багато повітря, легкості, яскравих фарб, але не покидає відчуття порожнечі, самотності, от тільки не сумної і тужливої, а самотності безтурботної.
Фотограф черпає своє натхнення в книгах, фільмах, історії. Наприклад, у Канако є роботи, на які її надихнули японсько-російська війна 1904 року, щоденник Анни Франк та імміграція японців до Болівії після Другої Світової. Але, як каже сама автор, вона не документаліст, а арт-фотограф, тому для неї важливі не факти і їх достовірність, а власні відчуття, почуття, викликані цими історичними подіями. Таку інтерпретацію вона називає «наївною».
«Мою пам'ять і уяву надихає природа, місця і новели, які мені зустрілися в минулому. Один з моїх улюблених авторів — Сосекі Нацуме. Я вивчаю багато живопису. Для мене важливо бачити більше, ніж просто фотографії. Я люблю кіно і багато фільмів надихають мене. Французькі, гонг-конгські і японські фільми навчили мене, що важливі найдрібніші деталі. Прикладами таких фільмів є «Чунгкінський експрес» Вонга Кар-Вая і фільми Годара та Акіри Куросави, — зізнається Канако. — Мої роботи — це дослідження мого уявного світу, на який вплинули традиційний японська живопис і мої дитячі спогади, які надихнули мене створювати мої власні Укійо-е – світ, що пливе».
На багатьох фотографіях можна побачити дівчат, які лежать на землі. У своєму інтерв'ю для журналу Blanket Канако Сасакі зізнається, що смерть була її страхом з дитинства. Тому, зображуючи на фото нерухомих дівчат, вона опрацьовує цю тему внутрішньо, долаючи страх.
Також, багато фотознімків присвячені темі дівчат на фоні природи. За словами Канако, вони символізують ізольованість суспільства в сучасному світі, втечу з галасливого світу і повернення в лоно природи, де з'являється можливість розслабитися і прислухатися до самого себе. Фотограф також зізнається, що любить похмурі дні більше сонячних — такі дні задають особливу тональність сприйняття світу, що мимоволі відбивається у фотографії. До речі, для своїх робіт Канако вибирає пейзажі, за якими складно визначити їх географічну приналежність. Особи персонажів, як правило, приховані, що змушує звернути увагу на загальний настрій.
А настрій у фотографій дійсно є. Це суміш багатьох емоцій, де немає якоїсь однієї домінанти, всі почуття врівноважені, тому з'являється щось нове, легке і спокійне. Можливо, цей настрій і називається «мистецтво Канако».
Її фотографії мені не до кінця зрозумілі, але саме це приваблює найбільше. Дивлячись на її роботи, перестаєш помічати все навколо і ніби потрапляєш у цей маленький замкнутий беззвучний світ, де немає нічого зайвого. В її фотографіях багато повітря, легкості, яскравих фарб, але не покидає відчуття порожнечі, самотності, от тільки не сумної і тужливої, а самотності безтурботної.
Фотограф черпає своє натхнення в книгах, фільмах, історії. Наприклад, у Канако є роботи, на які її надихнули японсько-російська війна 1904 року, щоденник Анни Франк та імміграція японців до Болівії після Другої Світової. Але, як каже сама автор, вона не документаліст, а арт-фотограф, тому для неї важливі не факти і їх достовірність, а власні відчуття, почуття, викликані цими історичними подіями. Таку інтерпретацію вона називає «наївною».
«Мою пам'ять і уяву надихає природа, місця і новели, які мені зустрілися в минулому. Один з моїх улюблених авторів — Сосекі Нацуме. Я вивчаю багато живопису. Для мене важливо бачити більше, ніж просто фотографії. Я люблю кіно і багато фільмів надихають мене. Французькі, гонг-конгські і японські фільми навчили мене, що важливі найдрібніші деталі. Прикладами таких фільмів є «Чунгкінський експрес» Вонга Кар-Вая і фільми Годара та Акіри Куросави, — зізнається Канако. — Мої роботи — це дослідження мого уявного світу, на який вплинули традиційний японська живопис і мої дитячі спогади, які надихнули мене створювати мої власні Укійо-е – світ, що пливе».
На багатьох фотографіях можна побачити дівчат, які лежать на землі. У своєму інтерв'ю для журналу Blanket Канако Сасакі зізнається, що смерть була її страхом з дитинства. Тому, зображуючи на фото нерухомих дівчат, вона опрацьовує цю тему внутрішньо, долаючи страх.
Також, багато фотознімків присвячені темі дівчат на фоні природи. За словами Канако, вони символізують ізольованість суспільства в сучасному світі, втечу з галасливого світу і повернення в лоно природи, де з'являється можливість розслабитися і прислухатися до самого себе. Фотограф також зізнається, що любить похмурі дні більше сонячних — такі дні задають особливу тональність сприйняття світу, що мимоволі відбивається у фотографії. До речі, для своїх робіт Канако вибирає пейзажі, за якими складно визначити їх географічну приналежність. Особи персонажів, як правило, приховані, що змушує звернути увагу на загальний настрій.
А настрій у фотографій дійсно є. Це суміш багатьох емоцій, де немає якоїсь однієї домінанти, всі почуття врівноважені, тому з'являється щось нове, легке і спокійне. Можливо, цей настрій і називається «мистецтво Канако».
0 коментарів