"Інтимні" уроки, або "Мамо, звідки беруться діти?"
Сексуальне виховання в Україні досі залишається однією з тих тем, про яку вголос не говорять. Батьки про таке розповідати соромляться, хоча в школах все ж спробували «зірвати покрови» з вічно табуйованих для школярів тем. Проте чи велика користь з кількох уроків на семестр, де вчительки, червоніючи, пояснюють дітям, чого робити не можна?
За словами заступника директора департаменту освіти і науки, молоді та спорту Чернівецької облдержадміністрації Любов Тарангул, сексуальне виховання в буковинських школах ведеться. Проте це не окрема дисципліна, а складова обов’язкових предметів «Основи здоров’я» та «Біологія». «Деякі теми цих предметів торкаються питання сексуального виховання школярів», — зазначила чиновник. Дійсно, згідно з програмою «Основи здоров'я», у 5-му класі вчителі розповідають дітям про основи фізичного розвитку та статеві ознаки: первинні, вторинні; у 6-му і 7-му класах – про гендерну політику, у 8-му класі порушуються питання про ранні статеві контакти, інфекції, сім’ю, шлюб та готовність до дорослого життя; дев’ятикласники ж вчать про фізіологічну та соціальну зрілість. Проте про власне статеве життя у підручниках не сказано ні слова.
Сексуальне виховання в Україні залишається в морально-етичних рамках, не торкаючись питань розвитку репродуктивної системи людини, її сексуальності. Більшість тем, які справді цікавлять дітей, замовчуються, а саме виховання зводиться лише до того, кого і чого мають боятися діти. На думку психологів таке виховання призводить до тотального придушення сексуальності в житті дитини («не потрібно», «не корисно», «не роби», «остерігайся»). Саме тому сексуальність у свідомості дітей виступає сферою безрадісною, тривожною, сповненою страхів та недобрих передчуттів. Батьки та педагоги зайняли позицію «застерігати», «не допустити», «вберегти», замість того, аби вчити, пояснювати, відкривати щось нове.
Більшість підлітків, як і велика частина дорослих, ототожнюють поняття сексуальності зі статевим актом, кажуть психологи. Проте варто розуміти, що сексуальність – поняття набагато ширше, це і фізіологія, і психологія, і культура, і навіть в якомусь сенсі релігія людини. Діти стикаються з поняттям сексуальності в дуже ранньому віці, вже тоді, коли починають усвідомлювати свою стать. Саме тому починати виховувати дітей в цьому плані повинні батьки. Вони повинні подавати дитині приклад, як потрібно поводитись. Не треба ховати поцілунки чи дотики одне до одного від дитини, варто демонструвати турботу одне про одного, адже дитина повинна перейняти від батьків свою гендерну роль – чоловіка чи жінки. Дуже важливо терпляче пояснювати дитині все, що вона питає, в жодному разі не відповідати на запитання різко, чи замовчувати певні теми, адже така поведінка злякає дитину і вона більше не запитає про це у батьків, а шукатиме відповіді деінде. У віці від п'яти років варто дозволити дитині мати свій особистий простір, не порушувати його. Коли дитина підросте (з десяти років), психологи радить батькам не боятись пояснювати своєму чаду про особливості жіночої та чоловічої фізіології. У нас чомусь прийнято говорити «по ходу діла», проте варто випереджувати статевий розвиток, щоб сформувати в дитини психологічну, моральну та емоційну базу сприйняття себе. І, звісно ж, найважливіше – потрібно залишатись для дитини другом, кажуть психологи.
Учителька однієї з чернівецьких шкіл Тетяна (прізвища просила не називати) каже, що дітям такі теми цікаві. «Діти соромляться питати напряму, а залишають після уроків записки, — розповідає Тетяна. – Вони запитують про те, про що їм повинні були б розповісти батьки. Як на мене, найбільша проблема саме у ставленні батьків до таких тем. Вони не розуміють, що заборона говорити про сексуальне життя не заборонить дитині цим жити. Звідси й проблеми – через незнання виникають складні хвороби, небажані вагітності. От спробуйте порадити мамі дев'ятикласника дати сину презерватив. Вона ж доказуватиме, що „мій син не такий“. А потім цей синочок принесе цілий „букет“ венеричних хвороб. Батьки не хочуть вірити в те, що їхні дітки вже у 8-9 класі починають жити статевим життям». На думку вчительки, кількох тем у підручнику недостатньо, варто ввести у школах цілу дисципліну про сексуальне виховання. «Треба, щоб з дітьми говорили не ми, вчителі, а психологи, сексологи, медики, щоб показували дітям наслідки неправильного сексуального життя, — каже Тетяна. – Я не кажу, що дітей треба цим страхати. Вони ж все одно це робитимуть. Потрібно просто розказати, як робити це правильно».
Психологи вважають, що для хлопців та дівчат варто розробити окремі програми. Дівчина повинна знати про особливості свого організму, який набагато складніший за чоловічий. Наприклад, не всі дівчата знають, що до 17 років займатися з чоловіками сексом небезпечно, оскільки до цього віку чоловіча сперма чинить канцерогенну дію. Крім цього, дівчата набагато частіше хворіють венеричними захворюваннями, чоловіки ж можуть бути просто «носіями». Так, ми знаємо, що в ранньому віці дівчатка не думають про вагітність, дитину, проте перенесена венерична хвороба у майбутньому може стати на заваді вагітності. Саме в дорослому віці ми розплачуємось за помилки юності. Також вчителі повинні пояснити дівчатам, що їх прагнення схуднути може викликати нездорові наслідки, адже різке зниження ваги призводить до припинення менструацій. Про все це вчителі повинні розповідати учням вчасно.
Щодо хлопців, то вони повинні навчитись усвідомлювати свою відповідальність. Науковці наводять такий приклад: 38% хлопців 10-11 класів на запитання: «Якими будуть ваші дії, коли подруга завагітніла?», відповіли: «Це її проблеми», 52% – «Пораджу зробити аборт» і лише 3% – «Одружусь і стану батьком», а 7% – «Навіть не задумувався над цим». Такі відповіді змушують замислитись: а чи правильно ми виховали своїх дітей? Здавалося б, молодь повинна знати про методи контрацепції, адже про це розповідають не лише в школах, таку інформацію доносить нам соціальна реклама на білбордах та по телебаченню. Проте в Україні щороку фіксують понад 3 тисячі дитячих абортів. Батьки, котрі виховувалися за відсутності сексуальної культури і освіти, повинні вчитися знімати табу з певних тем, бо тільки тоді, коли ми почнемо вголос говорити про «це» – діти будуть нас чути.
За словами заступника директора департаменту освіти і науки, молоді та спорту Чернівецької облдержадміністрації Любов Тарангул, сексуальне виховання в буковинських школах ведеться. Проте це не окрема дисципліна, а складова обов’язкових предметів «Основи здоров’я» та «Біологія». «Деякі теми цих предметів торкаються питання сексуального виховання школярів», — зазначила чиновник. Дійсно, згідно з програмою «Основи здоров'я», у 5-му класі вчителі розповідають дітям про основи фізичного розвитку та статеві ознаки: первинні, вторинні; у 6-му і 7-му класах – про гендерну політику, у 8-му класі порушуються питання про ранні статеві контакти, інфекції, сім’ю, шлюб та готовність до дорослого життя; дев’ятикласники ж вчать про фізіологічну та соціальну зрілість. Проте про власне статеве життя у підручниках не сказано ні слова.
Сексуальне виховання в Україні залишається в морально-етичних рамках, не торкаючись питань розвитку репродуктивної системи людини, її сексуальності. Більшість тем, які справді цікавлять дітей, замовчуються, а саме виховання зводиться лише до того, кого і чого мають боятися діти. На думку психологів таке виховання призводить до тотального придушення сексуальності в житті дитини («не потрібно», «не корисно», «не роби», «остерігайся»). Саме тому сексуальність у свідомості дітей виступає сферою безрадісною, тривожною, сповненою страхів та недобрих передчуттів. Батьки та педагоги зайняли позицію «застерігати», «не допустити», «вберегти», замість того, аби вчити, пояснювати, відкривати щось нове.
Більшість підлітків, як і велика частина дорослих, ототожнюють поняття сексуальності зі статевим актом, кажуть психологи. Проте варто розуміти, що сексуальність – поняття набагато ширше, це і фізіологія, і психологія, і культура, і навіть в якомусь сенсі релігія людини. Діти стикаються з поняттям сексуальності в дуже ранньому віці, вже тоді, коли починають усвідомлювати свою стать. Саме тому починати виховувати дітей в цьому плані повинні батьки. Вони повинні подавати дитині приклад, як потрібно поводитись. Не треба ховати поцілунки чи дотики одне до одного від дитини, варто демонструвати турботу одне про одного, адже дитина повинна перейняти від батьків свою гендерну роль – чоловіка чи жінки. Дуже важливо терпляче пояснювати дитині все, що вона питає, в жодному разі не відповідати на запитання різко, чи замовчувати певні теми, адже така поведінка злякає дитину і вона більше не запитає про це у батьків, а шукатиме відповіді деінде. У віці від п'яти років варто дозволити дитині мати свій особистий простір, не порушувати його. Коли дитина підросте (з десяти років), психологи радить батькам не боятись пояснювати своєму чаду про особливості жіночої та чоловічої фізіології. У нас чомусь прийнято говорити «по ходу діла», проте варто випереджувати статевий розвиток, щоб сформувати в дитини психологічну, моральну та емоційну базу сприйняття себе. І, звісно ж, найважливіше – потрібно залишатись для дитини другом, кажуть психологи.
Учителька однієї з чернівецьких шкіл Тетяна (прізвища просила не називати) каже, що дітям такі теми цікаві. «Діти соромляться питати напряму, а залишають після уроків записки, — розповідає Тетяна. – Вони запитують про те, про що їм повинні були б розповісти батьки. Як на мене, найбільша проблема саме у ставленні батьків до таких тем. Вони не розуміють, що заборона говорити про сексуальне життя не заборонить дитині цим жити. Звідси й проблеми – через незнання виникають складні хвороби, небажані вагітності. От спробуйте порадити мамі дев'ятикласника дати сину презерватив. Вона ж доказуватиме, що „мій син не такий“. А потім цей синочок принесе цілий „букет“ венеричних хвороб. Батьки не хочуть вірити в те, що їхні дітки вже у 8-9 класі починають жити статевим життям». На думку вчительки, кількох тем у підручнику недостатньо, варто ввести у школах цілу дисципліну про сексуальне виховання. «Треба, щоб з дітьми говорили не ми, вчителі, а психологи, сексологи, медики, щоб показували дітям наслідки неправильного сексуального життя, — каже Тетяна. – Я не кажу, що дітей треба цим страхати. Вони ж все одно це робитимуть. Потрібно просто розказати, як робити це правильно».
Психологи вважають, що для хлопців та дівчат варто розробити окремі програми. Дівчина повинна знати про особливості свого організму, який набагато складніший за чоловічий. Наприклад, не всі дівчата знають, що до 17 років займатися з чоловіками сексом небезпечно, оскільки до цього віку чоловіча сперма чинить канцерогенну дію. Крім цього, дівчата набагато частіше хворіють венеричними захворюваннями, чоловіки ж можуть бути просто «носіями». Так, ми знаємо, що в ранньому віці дівчатка не думають про вагітність, дитину, проте перенесена венерична хвороба у майбутньому може стати на заваді вагітності. Саме в дорослому віці ми розплачуємось за помилки юності. Також вчителі повинні пояснити дівчатам, що їх прагнення схуднути може викликати нездорові наслідки, адже різке зниження ваги призводить до припинення менструацій. Про все це вчителі повинні розповідати учням вчасно.
Щодо хлопців, то вони повинні навчитись усвідомлювати свою відповідальність. Науковці наводять такий приклад: 38% хлопців 10-11 класів на запитання: «Якими будуть ваші дії, коли подруга завагітніла?», відповіли: «Це її проблеми», 52% – «Пораджу зробити аборт» і лише 3% – «Одружусь і стану батьком», а 7% – «Навіть не задумувався над цим». Такі відповіді змушують замислитись: а чи правильно ми виховали своїх дітей? Здавалося б, молодь повинна знати про методи контрацепції, адже про це розповідають не лише в школах, таку інформацію доносить нам соціальна реклама на білбордах та по телебаченню. Проте в Україні щороку фіксують понад 3 тисячі дитячих абортів. Батьки, котрі виховувалися за відсутності сексуальної культури і освіти, повинні вчитися знімати табу з певних тем, бо тільки тоді, коли ми почнемо вголос говорити про «це» – діти будуть нас чути.
0 коментарів