Через примхи чиновників жінка більше року не може поховати сина

«Боюсь, що помру, так і не попрощавшись з сином», — такими словами зі слізьми на очах почала свою розповідь 86-річна Людмила Федорівна Андроник з села Чорнівка Новоселицького району. Жінка вже півтора роки не може попрощатись із сином, який загинув ще восени 2013 року, бо відділ реєстрації актів цивільного стану Новоселицького району не надає старенькій свідоцтво про його смерть.

Дізнавшись про те, що чиновники вже більше року знущаються над старенькою жінкою, не даючи їй змоги поховати загиблого сина, я та журналіст Юлія Сафтенко вирішили сьогодні поїхати до Чорнівки, аби розібратися у цій ситуації та хоч якось зарадити горю пані Андроник. Уже прабабуся Людмила Федорівна запрошує нас до хати та пропонує чаю. Маленька, усміхнена жінка у свої роки ще порається по господарству, не зважаючи на хворі ноги та астму. Але її світлі і щирі очі враз заливаються слізьми, як тільки вона згадує свого Віктора. І ті сльози боляче обпікають нам серце, бо так плаче матір, що втратила сина.

У жовтні 2013 року він сів на автобус до Чернівців і вже більше ніколи не повернувся. Рідні вважали, що Віктор поїхав на Майдан – він був палким патріотом, не байдужим до долі країни. Але мамине серце підказувало, що з сином трапилося щось зле. У міліції, куди звернулися рідні пані Людмили, порадили переглядати фото неопізнаних людей, в тому числі й загиблих. І аж навесні 2014 року внук Людмили Федорівни впізнав на одному з таких фото свого дядька. Як виявилось, уже неживого… Правоохоронці знайшли його тіло у лісі під Чернівцями невдовзі після того, як він зник. Судмедексперти встановили – Віктор загинув 7 листопада. Того дня у його мами був День народження.

А після цього почалось справжнє жахіття, яке тривало донині. Аби перепоховати тіло Віктора, якого похоронили як невідомого чоловіка, необхідний документ – свідоцтво про його смерть. Такий документ мав видати Новоселицький районний відділ реєстрації актів цивільного стану. Проте його працівники з незрозумілих причин більше року затягували з видачею свідоцтва. Спочатку вимагали копії всіх можливих документів, потім – підтвердження, що Людмила Федорівна – дійсно мати Віктора. Його свідоцтва про народження було мало – довелося робити запит аж в Узбекистан, звідки пані Людмила родом. Але навіть зібравши усі необхідні цидулки, рідні не можуть добитися від чиновників видачі свідоцтва про смерть.

Людмила Федорівна, яка майже 40 років пропрацювала секретарем сільської ради, каже, що це просто знущання над нею. У Новоселиці вимагають, аби старенька самотужки прийшла до РАЦСу і поставила свій підпис в документах. Проте хвора пані Людмила не може навіть до магазину по хліб дійти, тому дорога до райцентру для неї  — нездійсненне завдання. Вона вже не має сил оббивати чиновницькі пороги. А байдужі чиновники не хочуть чути материних благань.

Людмила Федорівна – мати трьох синів. Проте так склалося, що на схилі літ жодного з них немає біля неї, — одного вже поховала, інший – зник безвісти в далекому Узбекистані. А Віктор… «І не живий, і не мертвий, — з болем каже старенька. – Ані могили немає, ані хреста на ній».

Ми з Юлею не могли залишитися осторонь цієї історії. Тому разом з відеооператором Василем Пантею навідались до начальника Новоселицького районного відділу реєстрації актів цивільного стану. В установі нам на камеру пообіцяли, що негайно ж, вже до кінця цього тижня, особисто передадуть свідоцтво про смерть загиблого чоловіка матері. Що ж, маємо надію, у чиновників ще залишилась хоч крапля людяності і вони дотримаються свого слова.