Фурія в тіні генія: два життя в одному шлюбі (рецензія на книгу "Долі та фурії" Лорег Ґросс)

На перший погляд може здатися, що «Долі та фурії» американської письменниці Лорен Ґрофф – це ще одна «Gone girl», на кшталт тієї, що написала її співвітчизниця Джилліан Флінн. Обидві книги про шлюб, про різний погляд на сімейне життя, схожою є їхня структура оповіді – історію, розказану чоловіком, потім переповідає його дружина. Але ви будете приємно здивовані, коли дізнаєтесь, наскільки це відчуття оманливе. 

 

Головні герої роману «Долі та фурії» — драматург Ланселот Саттервайт та його дружина Матильда, які прожили у щасливому шлюбі двадцять чотири роки, — клубочки таємниць, емоцій і почуттів, котрі сплелись так міцно, що один із них уже й не пригадує, чию історію дитинства він розповідає. Їх життя – це історія кохання, але якщо у Лотто воно чисте, щире, як у дитини, котра не вміє приховувати своїх почуттів, то кохання Матильди – це боротьба, війна, яку вона, проте, веде підпільно, у тилу. Ніхто не знає її справжню, ніхто не бачить, якою насправді є ця закохана жінка (а вона закохана, так сильно, що поклала свій геній до ніг чоловіка, стала його невидимою тінню, крилами, які підтримували його все життя, і яких він не помічав).

Секрет успіху роману полягає не лише в глибокому психологізмі його сюжету. Майстерність письма авторки дозволяє ще яскравіше розкрити цей психологізм і побачити все набагато глибше, ніби в тексті читач прочитує ремарки самих персонажів (а, може, й справді прочитує?). Але справжню геніальність Лорен Ґрофф викриває не сам роман, а ті маленькі замальовки, уривки, ескізи – драми Ланселота, в яких філософського сенсу більше, ніж в усій книзі загалом. Драма «Антигонад» — історія в історії – апогей всього роману. Наче просіюєш білий пісок книги крізь пальці, і раптом знаходиш у ньому перлину.

Узагалі, історія з Лео Сеном – юним композитором-інтровертом – це той уривок, що лишає по собі найвиразніший слід. Після неї хочеться ненадовго відкласти книгу, щоб та хвиля, яка захопила тебе, нарешті просочилася у пісок, зникла, даючи змогу читати далі.

Ще один сюжетний поворот – милий юний Роланд, який з’являється на декількох сторінках вже десь наприкінці роману, і який змушує заново, по-іншому прочитати всю історію. Він – такий собі елемент міні-детективу, який, проте, скоріше стає елементом драми.

Роман особливо сподобається поціновувачам давньогрецького театру. Він буквально прошитий наскрізь відсилками до міфів Стародавньої Греції. Можливо, саме вони створюють той невидимий підтекст, який вдається прочитати не одразу. Навіть сама назва, що в оригіналі звучить як «Fates and Furies» навертає на думку про Мойр та Іриній (які, до речі, дуже символічно характеризують дві частини роману).

Загалом, «Долі та фурії» — це не просто препарація сімейного життя. Це ключ до розуміння того феномену, який змушує двох людей, зустрівшись одного разу, прожити разом усе життя. Це історія про зраду, біль, каяття та очищення. А ще — це найулюбленіша книга Барака Обами з-поміж усіх, які він прочитав у 2015-му :) В будь-якому випадку – це книга, яка варта того, аби її прочитати.

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте