Пост-Керуак: досвіт прочитання "Саторі" Срджана Срдича

Зізнаюсь, щодо цієї книги я була налаштована досить скептично – вся балканська література, що потрапляла мені до рук до цього часу, була прісною, вторинною і не цікавою. Та перегорнувши останню сторінку роману сербського письменника Срджана Срдича, я ще довго нерухомо сиділа, впершись очима в останню крапку, поки всередині мене розщеплювалися, розкладалися на молекули слова, образи і звуки, поки оте ніщо, яке прийшло нізвідки, поступово переставало існувати.

 

Намагаюсь знайти слова, щоб описати книгу, але є лише одне, котре може ввібрати всю її суть – саторі.  Не знаю, чи існує десь у світі ще одна книга, назва якої в такій же повноті виражає її зміст. Це дійсно вибух, це – просвітлення. Меланхолійний роман-антиподорож, такий собі пост-керуак у пост-світі, де не існує нічого і водночас існує ніщо. Це – самопізнання, самозцілення у світі, знищеному війною. «Не поспішай нікуди, єдине, що є завжди – це війни».

Роман «Саторі» не можна лише читати. Його треба слухати, дивитись, просто на декілька годин жити ним. Це не просто нове слово в літературі, це – унікальне явище, коли інтермедіальність створює новий світ, в якому читач живе, допоки читає книгу.

Персонажі – своєрідні антисимволи. Кожен – частинка світу, зруйнованого, постапокаліптичного, наче провідники у світі мертвих ведуть героя до мети його пошуків. «Твоя душа все ще в тілі, містер, човен не витримає двох тіл, — попереджає Водія (який насправді ніякий не водій, а ведучий нічної радіопрограми, у якого і водійських прав немає) Фріц, такий собі Харон-шизофренік. – Ти ще не надаєшся для того боку, все ще не надаєшся, якби надавався, Фріц би тебе зараз виловлював, витягував з річки твою оболонку, і з твоєю душею на кормі попрямував би на той бік». Та Водій продовжує свій шлях, у якого немає мети. Він — наче тінь у примарному світі. Питає у своєї дружини: «Ким я був?». Та сам так і не знаходить відповіді.

Раджу слідувати підказкам автора і читати «Саторі» під супровід композицій «Neurosis». А ще на всяк випадок прихопіть із собою записника – вам обов’язково захочеться занотувати цитати.   

1 коментар

Юрій Чорней
О, я теж читав цю книжку. Навіть можу вимовити ім'я автора. Швидко:) Якщо серйозно, то мені теж роман сподобався. Правда з поправкою на мій вік і досвід читання. Замолоду сприйняв би точно так само, як тут написано у відгуку. Нині ж мій світогляд книга не перевернула, але читається справді гарно. У моєму випадку з таким легким усміхом над своїми молодечими уявленнями про життя. Срдич пише про те, про що потрібно писати.
Останній раз відредаговано
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте