Чашка кави на двох

Блоґ: Діонісія Кернична

Ми живемо разом уже двадцять років,
а так і не навчились розуміти один одного.
Я хочу молока, а ти п’єш каву,
знаючи, що мені не можна кофеїну.
Ти міг би жити без мого сусідства
у незнайомому місті, десь на іншій півкулі,
та боїшся відпустити мої долоні,
бо моє тіло – це твоя церква.
Візьми ножиці й відріж мене від себе.
Як довго ти можеш терпіти знущання?
Я рухаюсь в іншому напрямку – це все, що я можу,
то чому б нам не залишитись просто спогадами?
Ти хтось, кого я знала з дитинства.
Ми дружили, та так і не стали коханцями.
Тепер ти для мене лише кавоварка,
й, можливо, приватний додаток до ліжка.
Щодня ти доводиш мене до сказу,
колись я уб’ю тебе в приступі гніву.
Щоночі ти доводиш мене до оргазму,
колись я помру від приступу щастя.